Варто почекати, глава перша, новий початок, продовження.

🕑 12 хвилин хвилин Пляскання Історії

Кет подивилася у вікно вагона. Її дядько й тітка стояли, коли карета від'їжджала. Кет проігнорувала їхні стурбовані погляди й повернулася, щоб пограти зі своєю лялькою.

Це була довга поїздка. Тренер кілька разів зупинявся, і вона кілька разів спала на сидінні. Але незабаром вони дісталися місця призначення. Коли Кет спускалася сходами, вона помітила одну річ, це місце було величезним, як замок, вона також помітила, що там нікого не було, щоб їх привітати. Лакей підніс її багаж до дверей і постукав у них.

Двері відчинив велетень у чорному костюмі, принаймні Кат він здався велетнем. Вона спробувала стерти з обличчя благоговійний вираз і прийняти свій звичайний вигляд нудьги. Це було важко, але їй вдалося повністю ігнорувати двох чоловіків, коли вона шепотіла своїй ляльці та оглядала все навколо.

Через кілька хвилин високий джентльмен назвав її ім’я та сказав, що проведе її до кімнати. Він сказав їй, що дядько Майк незабаром прибуде, що йому надіслали записку, і він надіслав одну, в якій повідомлялося, що він буде там. Кет кивнула й ігнорувала його присутність, доки він не пішов, вона лягла на ліжко й заснула. Приблизно через годину її розбудив стукіт у двері, і високий чоловік повернувся. Він сказав, що її дядько хотів побачити її в бібліотеці перед обідом, і його послали супроводжувати її.

Він повів її вниз по сходах і кількома коридорами, а потім зупинився перед подвійними дверима. Він відкрив двері й оголосив її, а потім пішов своєю дорогою. Кет трохи нервувала, коли увійшла до великої кімнати. Вона помітила всі книжки на полицях, вона також помітила, наскільки вона відрізнялася від бібліотеки її дядька Чарльза, там не було купи паперів, стосів книг і газет, що покривали цю бібліотеку. Але ніщо тут не було недоречним, крім неї.

Вона побачила великий письмовий стіл у центрі й чоловіка, який сидів там, схиливши темну голову й дивлячись на кілька паперів перед собою. Коли він підвів погляд, його очі зустрілися з її очима. Вона подивилася в найкрутіші блакитні очі, які вона коли-небудь бачила. Він злегка посміхнувся і сказав: «То ви, мабуть, пустотлива міс Кет, я так багато чую останнім часом». — Ти чув про мене? — пискнула Кет.

Посмішка дядька Майкса зникла, і він сердито подивився на неї: «Ну, так, люба, мої сестри написали мені, щоб розповісти про тебе. Здається, ти самотужки поставив обидва домогосподарства на коліна, Агату буквально відтоді, як вона вирішила приєднатися монастир, і Жозефіна до неї в молитві за твою душу. Вона вірить, що ти одержимий, розумієш?» він підняв брови, дивлячись на неї. «Ні, я не знала», — сказала вона, притягуючи ляльку до обличчя, щоб приховати посмішку. Її дядько Майк підійшов до неї ближче, нахилився до неї, майже ніс до носа, відірвав ляльку від її обличчя й суворо сказав: «Тут цього не станеться, молода леді.

Я веду гостру сім’ю, і мені це подобається. Я не терпить будь-яких дурниць чи витівок». Її дядько Майк підвівся, а Кет відступила на крок до дверей. Ніхто ніколи не розмовляв з нею таким тоном.

«Якщо ти не будеш поводитись, то будеш покараний. Мені б не хотілося, щоб вас карали, але я не дозволю, щоб дитина моєї сестри так погано поводилася. Це зрозуміло?".

"Так, сер", - сказала Кет, ледь дихаючи, вона була настільки вражена. Дядько Майк усміхнувся, Кет була вражена зміною, яку ця посмішка зробила з ним. Коли він палав і височів над нею, вона була поруч до наляканої, але легкої посмішки, яка ледь не осяяла кімнату: «Добре, тоді, якщо ти будеш поводитись пристойно, ми порозуміємось, я не огр, який їсть маленьких дітей, і я думаю, що компанія буде приємною у цьому великому старому маєток.

Іноді стає трохи самотньо. Ну, тоді більше цього не буде, ми постараємося провести приємний вечір. З цими словами він поклав руку їй на плече й повів до їдальні.

Він висунув для неї стілець і сів на своє місце ліворуч від неї на чолі столу. «Скільки вам років, Кет?. «Одинадцять, сер», — сказала Кет. Дядько Майкс знову підняв брову: «Одинадцять?».

Кет трохи насторожилася: «Ну, майже». Майк кивнув і почав ставити додаткові запитання. Кет відповіла на них якомога правдивіше, не знаючи, куди ведуть усі ці запитання. Незабаром вона дізналася, коли Майк запитав: «Чи ти коли-небудь їхала?".

Очі Кетс засвітилися, і вона почала практично підстрибувати на своєму сидінні, коли вона сказала: "Так! Мама з татом подарували мені гарну кобилу, я сама її назвала, і все, вона така мила і ніжна. Мені подобалося їздити на ній." Кет розповідала про свою кобилу Арору, ще більше жваво, ніж вона була останні місяці. Майк просто дозволив їй балакати, насолоджуючись щасливою енергійною розмовою. Тоді, наче хтось натиснув вимикач, світло в ній спалахнуло.

очі потьмяніли, і вона стала іншою людиною, замкнулася. «Потім мама й тато пішли, а хтось прийшов і забрав Арору і…» — замовкла вона, замкнувшись у собі. Майк знову спробував витягнути її, але його спроби не були почуті.

Кет загубилася у власних вимучених думках і болісних спогадах. Незабаром Кет попросила вибачення, і він дозволив їй піти до своєї кімнати. Наступного ранку Кет прийшла снідати. Вона блукала величезним будинком, шукаючи кухню. Знайшла кухню носом.

Такі смачні запахи витали в повітрі, від яких у неї бурчало в животі. Вона штовхнула двері й побачила велику жінку перед плитою, яка щось наспівувала й помішувала в каструлях. Велика жінка обернулася й, перш ніж вона зрозуміла, що відбувається, її посадили на місце за столом, маючи перед собою склянку теплого молока, підсолодженого ваніліном і цукром, і теплу випічку. Жінка безперервно базікала про всі місцеві події, народження, вечірки та свою родину.

Їй сказали, що жінку звали місіс Конрой. Вона була з дядьком Кацем Майком, коли він був дитиною приблизно її віку. Кет слухала, але нічого не казала, якщо їй не поставили пряме запитання. Коли вона закінчила їсти, їй сказали, що її дядько Майк пішов на роботу і що вона має розважатися, доки він не повернеться обідати.

Вона могла гратися в його величезному саду, але вона не мала залишати територію на самоті. Кет кивнула, і їй сказали, що вона може взяти тістечко з собою в сад на потім, якщо захоче. Кет схопила один і вирушила зі своєю лялькою на сонце. Кет гралася зі своєю лялькою і годинами блукала по садах, загублена у своєму маленькому світі.

Вона думала про своїх батьків, про Арору та про все, що відтоді сталося. Тоді вона подумала про свою зустріч із дядьком Майком і вирішила, що він не зробить нічого поганого, можливо, просто відправить її до її кімнати без вечері, і хоч би це було неприємно, але веселощі того варті. За годину її плани були виконані, і вона злісно посміхалася сама собі, решти дня.

Того вечора, коли подавали вечерю, місіс Конрой пролунав гучний тріск і крик. Якось здалося, що в шафі була жаба, яку вона відкрила і стрибнула на її великі груди, викликавши ще більше криків. Кет вибухнула сміхом зі своїх диких витівок. Приблизно в той час місіс Конрой розвернулась і послизнулася на розлиту вечерю на підлозі та важко впала на спину.

Містер Конрой, високий дворецький, який сидів за столом, перелетів через кімнату разом із дядьком Майком, щоб допомогти жінці. Дядько Майк схопив небажаного відвідувача, відкрив кухонні двері і випустив його на волю. Потім звернувся до хихікаючої дівчини. Кет підвела очі й побачила, що дядько швидко крокує до неї рішучою ходою, і його розлючений вираз обличчя змусив її розвернутися до втечі. Вона вийшла з дверей і пройшла половину їдальні, перш ніж він наздогнав її.

Він схопив її за руку і люто потягнув сходами до спальні. Він ногою зачинив за собою двері, а потім висмикнув стілець із-за столу й потягнув його в центр кімнати. Кет була налякана, що ніколи раніше з нею не поводилися так. Перш ніж вона це зрозуміла, вона опинилася над його колінами і отримала кілька ударів по сідниці.

він дозволив їй піднятися, відвів до кутка і сказав, що вона залишиться там і чекатиме на покарання, доки він не повернеться після перевірки місіс Конрой. Потім він вийшов за двері. Кет стояла, затиснувши ніс у куток і боляче знизу, повністю приголомшена від збентеження. Вона була так розгублена.

Вона хотіла втекти, але боялася, що станеться, якщо вона це зробить. Вона хвилювалася, що станеться, коли він повернеться, він сказав, що її покарають, але хіба вона вже? Вона мовчки розмірковувала про те, що сталося, поки не почула його кроки в коридорі. Дядько Майк увійшов до кімнати, підійшов до крісла й сів, а потім сказав Кет підійти до нього. Вона обернулася і на мить виглядала так, ніби відмовиться. Тоді дядько Майк сказав їй, що якщо йому доведеться прийти за нею, вона буде ще більше покарана.

Кет змусила тремтячі ноги віднести її на свій бік. Дядько Майк сказав їй, що її знову вдарять, і перетягнув її через коліно. Кет почала намагатися втекти, поки він кілька разів різко не опустив руку на її сідниці, сказавши, що якщо вона продовжить битися з ним, то отримає додаткові речі, і їй це не сподобається. Дядько Майк мало не відпустив її, коли відчув, як її маленькі зуби вп’ялися йому в стегно.

«Ось так, дитинко», — сказав він, підкидаючи її спідницю, схопив обидві маленькі руки й тримав їх однією рукою за її спиною, а потім обхопив її ногами. Потім він різко вдарив її по трусах, почувши, як вона задихалася від різкості. Після кількох різких ударів вона все ще боролася.

Дядько Майк сказав: «Гаразд, нехай буде по-твоєму, Кет, якщо ти відмовляєшся слухати і залишаєшся нерухомим, я можу лише подумати, що ти не слухаєш або не відчуваєш того, що я намагаюся тобі вселити, тому…» з цими словами він потягнув Кет почала кричати після перших кількох ударів, до десятого вона відверто плакала, а до двадцятого вона лежала нерухомо й благала його припинити між риданнями. Після ще однієї руки дядько Майк сказав: «Добре, любий, а тепер твої додаткові переваги за те, що ти боровся і кусав мене». ні! Я буду добре, дядьку Майку.

Будь ласка, не шльопай мене більше, — сказала Кет, схлипуючи. — Тобі потрібно знати, чого чекати наступного разу, коли ти будеш неслухняним під час покарання. — Він простягнув руку до столу й схопив її гребінець. Я б сказав, що по чотири удари по кожній щоці та додаткові чотири по твоїх ногах, щоб отримати ті сліди, які я обов’язково маю».

З цими словами він підняв кисть і опустив її на її голу попу. Тріс! Кет майже зіскочила з його колін і заверещала кожна коли щітка торкнулася її хворої попи. «Хороша дівчинка», — сказав дядько Майк, «залишилося останні чотири». Він чотири рази наніс щітку на її стегна. До четвертого Кет нарешті відпустила весь біль, який вона мала тримав і кликав її батьків.

Дядько Майк підтягнув її, щоб сісти йому на коліна, і тримав її, розчісуючи волосся, і притискав її до себе, поки вона плакала за своїми померлими батьками. Усі його зустрічі цього тижня з лікарями фактично спрацювали, сказала, що грає так, бо ніколи не відмовлялася від болю через втрату батьків. Вони сказали йому, що їй доведеться емоційно напружитися, щоб відчути це. Що ці розіграші були способом покликати про допомогу а також спосіб спроби знайти те емоційне розрядження, якого вона потребувала.Дядько Майк плакав вітаю її через втрату його дорогої сестри та через біль, який ця дитина так довго терпіла. Кет заплакала до сну, а Майк відніс її до ліжка, поцілував у чоло та навшпиньках вийшов з кімнати, попросивши господарку підготувати її спати.

Наступного ранку Майк залишився вдома та снідав з Кет. Перш ніж увійти в їдальню, Кет зайшла на кухню й обійняла місіс Конрі. "Вибачте, місіс Конрой, я не хотів змусити вас впасти. Не знаю, чому я був таким злим".

Місіс Конрой обійняла її у відповідь і сказала: «О, красуня, нічого страшного, ти просто не була собою». Майк і Кет сиділи та розмовляли під час вечері. Спочатку Кет була трохи збентежена подіями минулого вечора, але Майк удавав, що нічого не сталося, і незабаром він залучив її до розмови, а невдовзі вони реготали про деякі історії про його дитячі пригоди.

Через тиждень Кет знову стала нормальною маленькою дівчинкою, яка хихикає, співає та чаює зі своїми ляльками. О, були невдачі, покарання і кілька поранень тут і там. Але незабаром Кет виросла в молоду дівчину. І невдовзі у дядька Майка з’явилося більше проблем, про які треба було думати й мати справу. далі буде…..

Подібні історії