Секрети гори Свободи: Нічия земля (розділ 26)

★★★★★ (< 5)

Життя різко змінюється, коли бездомний ветеран натрапляє на групу жінок, які виживають.…

🕑 7 хвилин хвилин Фантастика та наукова фантастика Історії

Модераторка відкинулася на спинку крісла й якусь мить вивчала, а потім повернулася до мене й сіла. «Хочеш стати членом нашого Товариства?». — Так, — відповів я після короткої паузи. Питання мене зачепило.

"Чому?" — запитала Шейла. «Виживання», — відповів я. Шейла схилила голову набік, а її очі розширилися від здивування. «Виживання?». «Так, виживання.

Це високі гори взимку. Без тепла та прихистку цього місця я б не протримався там і ночі». Я змахнув рукою широкою дугою й показав на пустелю за стінами конференц-залу. «Вижити — це набагато більше, ніж залишатися в живих, поки ми чекаємо смерті».

Я підвівся зі стільця й підійшов до краю сцени. «Більшу частину мого життя провів як самотній чоловік із кількома друзями. Самотній, але не самотній.

Усі мої найкращі друзі були жінки. У мене немає близьких друзів-чоловіків. Можливо, це тому, що я зазнав сексуального насильства в дитинстві, а може, я Я дивний. Якою б не була причина, мені більше подобається товариство жінок, ніж спілкування чоловіків». Я тримав долоні розкритими збоку і дивився в обличчя учасників.

«Усі мої найкращі друзі були жінками. Деякі стосунки були сексуальними, а інші — ні. Ніхто не був із чоловіками». Я обернувся, щоб зустрітися з Шейлою та Еліс.

«Я тут лише короткий час, — я глянув на годинник і торкнувся пальцем намиста, яке носив, — і більшу частину цього часу був наодинці з Аліса в темряві." Я напіврозсміявся, причесав рукою своє рідке волосся, повернувся набік і поглянув на уважні обличчя в залі. "З моменту мого прибуття я познайомився з кількома чудовими людьми та провів час із Шейлою та Алісою, багато-багато моментів з Дарлін і коротка зустріч з." Я посміхнувся і зробив легкий уклін шани та вдячності. "Ви хочете знати, чи хотів би я бути членом цієї сім'ї", я простягнув руки до прийняти членство "Я вже відчуваю, що ми родичі. Це дивно, навіть з моменту, коли я вперше прибув, мені здавалося, що я повертаюся до дому, про який навіть не здогадувався.

Відповідь однозначна: так!» Я підвищив голос і ствердно кивнув. «Так. Так, я б це зробив", - сказав я голосом, не набагато голоснішим за сценічний шепіт, коли повернувся на своє місце. Моє серце, що калатало, заглушило дзвінку тишу залу.

Я змусив себе зробити повільний рівномірний вдих. Це нервувало. Я не міг зрозуміти, з якого боку віє вітер, і це мене налякало Миттєво її очі пробігли по кімнаті, перш ніж вона звернулася до своєї матері за підтримкою. Її нагородою стала широка усмішка, а її підтримка з ентузіазмом додала їй необхідної рішучості прямо, коли вона сіла в крісло, перевела подих і сказала: «Я рухаюся, ми дозволяємо йому приєднатися до нашого суспільства». Є другий?».

Коли Аліса поворухнулася на своєму сидінні, я злегка похитав їй головою, промовивши слово «чекай». Це було б менш схоже на сімейну справу, якби хтось інший, крім її матері, підтримав її ініціативу. «У нас є рух на столі, є секунда?» — повторила Шейла, оглядаючи мовчазну зустріч. «По-друге, для обговорення!» — почувся голос із глибини залу.

Це була Бренда, інтендант товариства. «Переміщений і відряджений. Тепер перед нами стоїть питання: чи буде Денніс Річардс прийнятий як член Товариства сестер Ліберті Маунтін?» Шейла говорила нейтральним тоном досвідченого модератора зустрічі. Вона зробила невеликий наголос на слові «повинен».

Я не міг бути впевнений, чи вона вживала це слово як запитання чи наказ. ", ви б хотіли поговорити про рух?". "Га? Е-е, так, я маю на увазі так, мадам Модератор". Донька Аліси вагалася, підводячись на ноги, не знаючи протоколу руху. Вона була типовим новачком для зустрічей.

Люди, які роблять пропозицію вперше, часто не готові пояснити, чому члени мають підтримувати їхню позицію. Одна з жінок, що сиділа позаду, щось прошепотіла, а донька кивнула, замовкла й, зібравши голос, стояла рівно та рівно. «Я ніколи не зустрічала чоловіка до того, як він прийшов сюди», — вона вивчила моє обличчя й почесала волосся рукою, коли нервова усмішка зморщила її очі.

«Він мені подобається, — усміхнулася вона мені, — і моїй мамі він теж подобається». Вона замовкла й почала сідати. «І я думаю, що я йому теж подобаюся. Будь ласка, проголосуйте за нього», — лягла в ліжко й опустилася на своє місце з м’яким стуком. Швидко підрахувавши, здавалося, що трохи більше половини учасників були на дружньому боці, а кілька демонстрували явні ознаки схвалення.

У багатьох жінок були розслаблені посмішки, нейтральна або позитивна мова тіла, і більшість відповіли на мій погляд власним поглядом. Три чи чотири жінки були в тій самій кліці, яка звинуватила мене в нападі на Алісу та її дочку; вони дивилися на мене такими обличчями, які могли бути вирізані на льодовику. Потім були жінки сутінкової зони. Я поняття не мав, на чиєму вони боці; які б емоційні карти не тримали ці жінки, вони розігрувалися надто близько до їхніх грудей.

«Це особистий привілей, пані модератор», — підняла руку Аліса й піднялася зі свого місця. "Яка це точка?" — запитала Шейла, коли її брови здивовано вигинули. «Моя дочка, благослови її серце, неправильно представила мої стосунки з містером Річардсом. Я піднімаюся, щоб виправити запис».

Алісина рука вхопилася за спинку стільця. «Продовжуйте», — сказала Шейла, помахавши рукою. «Моя дочка сказала, що він мені подобається. Це набагато більше, ніж схоже. Ми стали коханцями, але не тими випадковими коханцями, які входять у наше життя на мить, щоб швидко забути.

Це було інакше, і було відчуття, що ми сім’я», Аліса пояснила. «Відзначено для протоколу». Шейла злегка постукала молотком по дерев’яному зонду й перевірила годинник. «У нас є рух на підлозі, і ми збираємося трохи більше двох годин. Голова оголошує дев’яностохвилинну перерву на вечерю та перерву; я досяг межі людської витривалості, і я повинен ссати і взяти щось поїсти».

Шейла незручно ворухнулася на своєму сидінні. «Ми продовжимо обговорення пропозиції, коли знову зберемося». Шейла стукнула молотком: «Ми стоїмо в перерві».

Приспів «Амінь» і одне «Слава Богу» засвідчили її бездоганне відчуття часу, коли учасники прямували до виходів і найближчої ванної кімнати. Дарлін і інтендант Бренда кинулися в колодязь амфітеатру й жестом запросили мене й Алісу приєднатися до них. «У нас лише півтори години, тож треба поспішати!» Дарлін обійняла мене, коли ми зібралися навколо неї групою.

«Я хочу, щоб ти, Брендо, поговорила з якомога більшою кількістю людей, поки ми на перерві, і спробувала заручитися їхньою підтримкою», — сказала Дарлін Алісі. «Поки ти це робиш, я підведу його, щоб він потиснув руку і дозволив йому представитися. Я думаю, що у нас може бути майже достатньо голосів, щоб поставити запитання», — пояснила вона, штовхаючи мене в напрямку візка з напоями. біля виходу. «Всі, візьміть каву в дорогу, у нас є робота», — сказала вона, сунувши мені в руки кухоль гарячої «Яви».

Наступні дев’яносто хвилин промайнули в поспішних знайомствах, рукостисканнях і дружніх обіймах, поки ми з Дарлін рухалися серед натовпу жінок. За винятком морозної королеви та кількох її супутників, більшість членів сестринства були доброзичливими та сприйнятливими до ідеї ділитися своїм домом зі мною.